Дисфагія – це розлад акту ковтання.  Сам акт ковтання є тонко координованою головним мозком послідовністю довільних та мимовільних (рефлекторних) рухів, завдяки яким вміст ротової порожнини через глотку та  стравохід потрапляє в шлунок. Ковтання є багаторівневим процесом, у якому також задіяні органи дихання і мовлення. 

Дисфагія після інсульту чи черепно-мозкової травми виникає внаслідок ослаблення, спастичності  або дискоординації м’язів, які беруть участь в акті ковтання, а також при порушенні чутливості. Основним варіантом є дисфагія, супутнім симптомом якої є аспірація. Внаслідок недостатнього закриття гортані може відбуватися пенітрація (залишки їжі вище голосових складок) та, власне, аспірація (залишки їжі нижче голосових складок, потрапляння їжі в дихальні шляхи). 

Дисфагія діагностується до 50 % пацієнтів з інсультом. 

Недоїдання виявляється у 7-15% пацієнтів при поступленні у лікарню та 22-35% пацієнтів на 2-му тижні госпіталізації. Серед пацієнтів, які потребують тривалої реабілітації, відсоток осіб з недостатнім харчуванням може сягати 50%. Дисфагія пов’язана з виникненням таких ускладнень, як аспіраційна пневмонія, дегідратація та недостатнє харчування. Аспірація виникає у 22-42% (за даними відеофлюроскопічного дослідження). 1/3-1/2 пацієнтів після інсульту з тих, що можуть мати аспіраційний синдром, мають приховану аспірацію (пацієнти не мають таких ознак аспірації, як кашель, поява «вологого голосу» тощо після ковтання). Наявність аспірації підвищує ризик виникнення пневмонії (аспіраційної). 

Ковтання, у більшості пацієнтів з дисфагією, після інсульту відновлюється. Пацієнти з порушенням ковтання мають бути обстежені логопедом і пройти програму ротоглоткової реабілітації ковтання. Тим не менш, частина пацієнтів матиме постійну аномальну фізіологію ковтання (Mannet, 1999) . Пацієнти з дисфагією, особливо з ураженням стовбуру мозку, можуть мати хронічні серйозні труднощі ковтання. Пацієнти з постійними проблемами при ковтанні можуть уникати харчування в громадських місцях, і, таким чином, втрачають фізичне та соціальне задоволення, пов'язані з їжею. 

Для запобігання виникненню вторинних ускладнень дисфагії важливо обстежувати кожного пацієнта з госртим інсультом на наявність порушень ковтання, а за умов їх виявлення – провести подальшу повну оцінку.

Пацієнтам з порушенням ковтання рекомендована рання постановка назогастрального зонда (впродовж перших 48 годин з моменту виникнення інсульту). Якщо дисфагія виражена і триватиме більше 6 тижнів, може бути показана гастростома, яка не рекомендована в перші 2 тижні після виникнення інсульту.

Пацієнти з дисфагією повинні проходити щоденний моніторинг впродовж перших двох тижнів після виникнення інсульту для визначення покращення чи повного відновлення ковтання, далі оцінка порушень ковтання має проводитись кожні 2-3 місяці впродовж першого року, потім – кожні 6 місяців.

Пацієнти з стійкою втратою ваги та інфекцією органів грудної клітки мають біти негайно повторно обстежені на наявність дисфагії.

Для побудови стратегії  реабілітації та логопедичної корекції дисфагії необхідно обов’язково з’ясувати індивідуальний механізм порушення ковтання. 

Основні цілі реабілітації дисфагії:

- нормалізація чи покращення ковтання;

- усунення аспірації;

- відновлення трофологічного статусу хворого.

Спеціалізований тренінг з дисфагії проводить логопед Защипась Юлія Петрівна